|
вологість: тиск: вітер:
|
"Етнографія" та "Художнє слово"
Щоб добре зіграти роль, треба уявити себе в тих обставинах та умовах, в яких жив герой, оволодіти секретом перевтілення. Беручи участь у постановці вистави, діти знайомляться з навколишнім світом у всьому його розмаїтті – через образи, фарби, звуки, музику. Пошуки сценічних вирішень, художнього втілення задуму розвивають естетичні почуття. На заняттях переглядаємо та обговорюємо багато сценаріїв, казок, п’єс, пов’язаних із народними звичаями, фольклором, традиціями, трудовими процесами. Це дає змогу виховувати гордість за український народ, прищепити повагу до людей праці, розвивати інтелектуальні здібності та естетичні смаки дітей. Аналізуючи те, що відбувається у виставі, дитина привчається «думати вголос», формулювати свої погляди, виділяти головне і другорядне. Багато уваги приділяється роботі над дикцією. Заучування тексту формує вміння логічно і точно висловлювати думки. Вихованці, за бажанням, діляться своїми спостереженнями, створюють етюди, показують їх один одному. Ці спроби не підлягають особливо критичному розбору, бо детальна робота попереду. Це лише перші досліди, хай недосконалі, - вони направлені на підтримку в дитині цікавості, потягу до аналізу явищ, бажання відтворити їх акторськими засобами.
ВИХОВНИЙ ЗАХІД НА ТЕМУ: «ЖИТТЯ ТА ТВОРЧІСТЬ Т.Г.ШЕВЧЕНКА» 1 - дитина: Тарас Шевченко – видатний поет, Його шанує вчений і школяр. І кожен, хто живе на Украіні, Напам’ять знає майже весь “Кобзар».
2 – дитина: Духовний скарб це нашого народу. Не згасне у віках Шевченкова зоря. І ще віки черпати будуть люди Цілющу мудрість з цього «Кобзаря»!
3 – дитина: Народився Т.Г.Шевченко 9 березня 1814 року в селі Моринці, на Звенигородщині, в бідній родині кріпака.
Вірш «Село» Село! І серце одпочине. Село на нашій Україні — неначе писанка, село.
Пісня «Садок вишневий коло хати» Садок вишневий коло хати,
4 – дитина: У 9 років Тарас залишився без матері, зазнав тяжких знущань лихої мачухи. Коли хлопчику було 11, помер батько.
5 – дитина: вірш «Якби ви знали, паничі» Якби ви знали, паничі, Не називаю її раєм, Мені аж страшно, як згадаю
6 – дитина: Безрадісним було дитинство Тараса. Тяжке кріпацьке життя. Був він і пастухом, і кухарчуком, і козачком, тобто слугою у пана.
7 – дитина: Вірш «Мені тринадцятий минало» Мені тринадцятий минало. Я пас ягнята за селом. Чи то так сонечко сіяло, Чи так мені чого було? Мені так любо, любо стало, Неначе в Бога...... Уже покликали до паю, А я собі у бур’яні Молюся Богу... І не знаю, Чого маленькому мені Тоді так приязно молилось, Чого так весело було. Господнє небо, і село, Ягня, здається, веселилось! І сонце гріло, не пекло! Та недовго сонце гріло, Недовго молилось... Запекло, почервоніло І рай запалило. Мов прокинувся, дивлюся: Село почорніло, Боже небо голубеє І те помарніло. Поглянув я на ягнята — Не мої ягнята! Обернувся я на хати — Нема в мене хати! Не дав мені Бог нічого!.. І хлинули сльози, Тяжкі сльози!.. А дівчина При самій дорозі Недалеко коло мене Плоскінь вибирала, Та й почула, що я плачу. Прийшла, привітала, Утирала мої сльози І поцілувала... Неначе сонце засіяло, Неначе все на світі стало Моє... лани, гаї, сади!.. І ми, жартуючи, погнали Чужі ягнята до води.
Пісня «Зацвіла в долині червона калина» Зацвіла в долині Червона калина, Ніби засміялась Дівчина-дитина.
Любо, любо стало, Пташечка зраділа Пташечка зраділа І защебетала.
Почула дівчина, І в білій свитині З біленької хати Вийшла погуляти І вийшов до неї З зеленого гаю Козак молоденький; Цілує, вітає.
Як діточок двоє, Під тую калину Прийшли, посідали І поціловались.
1– дитина: Ще з дитинства Т.Г.Шевченка тягло до малювання. Крейдою чи вуглинкою змальовував усе, що бачив.
2– дитина: Коли Тарас був юнаком забрав його пан, як свого слугу, аж у Петербург.
3 – дитина: Та саме тут пощастило Шевченкові – його талант помітили видатні художники.
4 – дитина: Т.Г.Шевченко перебував у кріпацькій неволі. Художники зібрали 2500 крб. і викупили його.
5 – дитина: Служив він козачком у пана, Панам палати малював, Але прийшла година світла, Тарас нарешті вільним став!
6 – дитина: Т.Г.Шевченко навчається в Академії мистецтв, читає твори російських поетів О.Пушкіна, Ю.Лермонтова, Некрасова.
7 – дитина: Навчався він у Петербурзі, Художником вже справжнім став, Та не забув про Україну, Вірші про неї все писав.
1 – дитина: Наперекір всім заборонам Про неї думав все життя, І мріяв про її щасливе, Прекрасне вільне майбуття.
2 – дитина: Гнів на жорстоке панство, жаль та біль від споглядання мук - усе це виливалося на папері у хвилюючих поетичних рядках.
3 – дитина: Думи мої, думи мої, Лихо мені з вами! Нащо стали на папері Сумними рядками?
4 – дитина: За вільнодумні твори царський уряд переслідував і жорстоко карав поета. Найтяжчою карою була заборона писати і малювати.
5 – дитина: Тарас Григорович Шевченко прожив усього 47 років, із яких 24 роки був у кріпацтві. 10 років мучився у солдатській неволі на засланні і всього 13 років був вільною людиною.
6 – дитина: У 1861 році на Україну прилетіла сумна звістка – у Петербурзі 10 березня перестало битися серце великого поета.
7 – дитина: Поховали Т.Г.Шевченка в Україні над Дніпром, поблизу Канева.
1 – дитина: Ми шануємо пам’ять поета. Він є нашою гордістю, честю і славою.
2 – дитина: І нам, дітям, потрібно знати його твори та його життя.
СІЛЬСЬКА ІСТОРІЯ
/Село. Двір. Ранок. Співає півник./
Кицька Мурка: Півник пісню вже співав, Ранок теплий привітав. День хороший вже за мить, А собачка чомусь спить. Тук-тук-тук, виходь скоріше. Прокидатись слід раніше.
Песик Дружок: Не шуми, Кицюню Мурко, Я прокинувсь, сіра шкурко, Аж до ранку я не спав, Двір та хату вартував. І чого ти розшумілась, Зранку так от розходилась?
Мурка: Вчора наш дідусь Андрій сказав бабусі Ганні так: «Завтра будемо копати Ми картоплю та буряк» Важко вже їм працювати, Будем ми допомагати.
/Чути гудіння машини та скрип гальм./
Дружок: Чуєш, вже шурхочуть шини За воротами машини. Це онучка Ната з міста. Допоможе теж нам, звісно, Бурячки й картоплю рвати.
Мурка: Хто приїхав? Внучка Ната? Саме вчасно підоспіла допомога. Бо в стареньких не та сила, Та й болять частенько ноги. Ната: Я приїхала сюди не картоплю рити, Не копатися в землі, Й рученьки бруднити. Я не хочу на городі зранку працювати. Полюбляю я в селі до обіду спати. Потім з’їсти, щось смачніше, молочком запити, Після доброго обіду знову відпочити. Бо на те я дідусеві і бабусі внучка.
Дружок: Ой, кицюню, от так лихо! Ната – білоручка!!!
Мурка: Це хвороба незвичайна, Запускати тут не можна. Лікувать її. Негайно! Дорога хвилина кожна.
Дружок: Лікувати? Чим і як? Що робити я не знаю.
Мурка: Мишеня на це мастак. Зараз його пошукаю.
/Виходять, Потягаючись, заходить Ната./ Ната: Хіба ж полежиш досхочу В хаті на дивані, Коли пахнуть на столі Карасі в сметані? А вареники із сиром, Борщик з пампушками? От якби іще поїсти М’яса з галушками. Ось тобі і вся дієта, Що дома тримала. Як же бути? Що чинити? Аеробіку зробити? Чи руками помахати? Щоб ураз стрункою стати.
/Кицька, песик та мишеня спотерігають за Натою./
Мишеня: Перед нами є задача, Щоб провчить дівча ледаче. Чули добре про що мріє? Кицю, ти писати вмієш? Тож неси папір та ручку, Будем лікувати внучку. Завтра, вийде лиш у двір, Знайде Ната цей папір. Чарівник в нім знаменитий Записав секрет великий.
/Ганок. Кричить півень./
Ната: Киш. Надумав під вікном Рано так кричати. Сам не спиш і іншим теж Не даєш поспати. Ой, а що це за папір Щось цікаве може. Прочитаю…
/…Так-так-так Квасолина чарівна Тому допоможе… Відшукати її нині Можна на городі І виконує бажання, Все, що є в природі…/
Їй за іграшки стрункою Враз мене зробити. Кицюню Мурко, Ти мені допоможи. Квасолину відшукати Дам, що схочеш, Лиш скажи.
Кицька: Ой не час мені з тобою В забавлянки грати, Треба бабці на городі Картоплю копати, Не ті сили вже старечі Скоро осінь, холоднеча. А роботи ще багато, Треба їм допомагати.
Ната: Буду я збирать картоплю І морквини рвати, Поможи лиш, обіцяю Добре працювати.
/Всі звірята і Ната працюють та співають пісеньку./ Пісня: Картоплинку і морквинку Покладем ми до корзинки, Потім весело удвох Віднесемо їх у льох. Буряки червоні Принесем у двір, Бо без них не буде Борщику, повір. Ми працюємо завзято, Ще й скопаємо город. Хоч роботи ще багато, Невгамовний ми народ. Всі рядки з городиною Із кінця в кінець пройдем, І, звичайно, квасолину Ми чарівную знайдем.
Дружок: Хоч добряче натомились, Та гарненько потрудились. Овочі у льох сховали, Ще й грядки усі скопали.
Мурка: Не бояться вже завій Бабця Ганна й дід Андрій.
Мишеня: Будуть взимку піч топити Та борщик смачний варити.
Ната: Так, це добре, що зробили, Та немає ж квасолини. Хоч старалась дуже я, Мрія не збулась моя.
Мишення: От смішна оця дитина! Нащо тобі квасолина? Треба було працювати, Знову, щоб стрункою стати. Робота ж, з ранку Й до смеркання, Здійснила всі твої бажання. Ось у водичку подивись, Мов у люстерко, та посміхнись!
Всі звірята: /говорять хором/ Раді всі, що Ната - внучка Стала знов не білоручка! Картоплинку і морквинку Ми поклали до корзинки, Потім весело удвох Ми віднесли їх у льох. Бурячки червоні принесли у двір, Бо без них немає борщику, повір!
РІПКА /п’єса/ ДІЙОВІ ОСОБИ: Ведучий Дід Баба Внучка Галя Жучка Мурка Мишка ДІЯ 1. Ведучий. Доброго дня, усім я бажаю! І хочу сказати, що казочку знаю Про ріпку. Хоч раз ви про неї вже чули? Я хочу, щоб відповідь раз гукнули… А казочка ця ще зовсім нова Тому розказати її вам пора. Подивіться навкруги: Он городи, он садки, Он хатиночки малі. Тут живуть хороші люди, Казочка про них і буде. /Звучить мелодія. Виходить дід./ Дід. Добридень, хмарки і тополі! Хто в ранок отакий засне, Не радий буде той зимі. Як попрацюю зараз я, Не налякає нас зима: Мене і бабу, внучку Галю. Іду-но на город я гляну. Весною посадив там ріпку. Признаюсь отаку маціпку. Я поливав, баба полола. Робота, діти, не полова – І не згорить, не розлетиться. Не вірите? Ось, подивіться! /Підходить дід до ріпки/. Хіба це ріпка? Це гора! Улюбленця, це моя, Прийшов вже час цю ріпку рвати. Хто ж буде діду помагати? /Виходить баба/. Баба. Добридень! Діду, ти вже тут? Бери-но ріпку вже за чуб. Пора збирати урожай. Чого стоїш? Не позіхай! Дід. От баба у мене метка Скрізь встигне, хоч трішки й стара. Баба. Ну, діду, що це за слова? Хіба у тебе я стара? Сама я ріпку вирву цю! Дід. Ні-ні, чекай, я поможу. /Дід і баба намагаються вирвати ріпку. У них нічого не виходить/. Баба. Не вдається ріпку побороти. Покликать треба до роботи. Галинку, внучку-щебетуху. Дід. Не стачить у малої духу. Цю ріпку рвати. А проте, Ми вдвох її не подолаєм. Баба. Давай Галинку погукаєм. Дід і баба. Галинко, дитинко! Біжи сюди, Галинко! Нам треба ріпку рвати! Мерщій допомагати! Дід. Не чує нас Галинка. Баба. Агов, ти де, дитинко?! /З'являється Жучка/. Жучка. Гав, гав! Вітаю вас! Дід і баба. Прибігла ти в слушний час. Жучка. Прислала мене Галя, Бо чула як гукали Її ви ріпку рвати, Вона ще ж хоче спати. Дід. Пора б було вже встати. Це ж скільки можна спати! Баба. Ну, досить балачок. Бери- но за чубок. Ти ріпку зелененьку. Ану гуртом, рідненькі. /Дід, баба, Жучка тягнуть. Вирвати не вдається/. Баба. Не вдається ріпку побороти. Ще треба когось до роботи Гукнути. Де ж та Галя? Вже може таки встала? Баба і дід. Галиночко, дитинко, Біжи сюди, Галинко! Нам треба ріпку рвати! Мерщій допомагати! Дід. Не чує нас Галинка. Баба. Агов, ти де Дитинко? /З'являється Мурка/. Мурка. Няв, няв. Що не чекали? Галинку ви гукали? Вона ще не вдягнулась. Але уже проснулась. Мене до вас послала, Щоб вам допомагала. Баба. Я, діду. Так і знала. Ми ледаря годуєм. Отут і заночуєм На полі, біля ріпки. Мурка. Няв, няв, я допоможу. Жучку за хвіст схоплю. Всі дружно враз взялись І ріпку потягли. /Усі тягнуть ріпку. Вирвати не вдається/. Дід. Не вдається ріпку побороти. Ще треба когось до роботи Гукнути. Мурка. Вже не Галю. Я краще Мишку погукаю. Маленька, Мишко-трудівниця, Потрібна нам ти, помічниця. Лови за хвостика мене І ріпку разом потягнем. /Всі тягнуть ріпку. Витягти не вдається/. Баба. Ну, що ж теперечки робити? Дід. Нам Галю треба все ж провчити. Ти, Мишко, принеси муки, А ти, хвостатенька, води. Мурка. Я маслечка вам принесу. Дід. Я за дровами піду. Спечеш ти, бабо, паляницю. Спокусим нашую дівицю. ДІЯ 2. /Дійові особи сидять за столом/.
Галя. Як пахне смачно. Що таке? Це ж паляничку хтось пече! І я б поснідала давно. Мене не кличе щось ніхто. Баба. Ця паляниця в нас, смачна, Та вже поділена вона: Це діду, кішці і собаці, А мишці крихточки оці А цей шматок взяла собі. Галя. Бабусю, а мене забули? Дід і баба. Що-що, ми щось не дочули? Галя. Я їсти хочу, я голодна. Дід. Чи бачиш, внучко, ріпка онде. Ми ріпку дружно рвали-рвали, Тебе гукали і чекали. Стомились, от і зголодніли І снідати всі дружно сіли. А ти іди, посмикай ріпку. Галя. Сама?! Баба і дід. А що хіба, не впораєш? Галя. Мене простіть, До гурту ви мене візьміть. Не буду більше я лінитись. Всі разом. О, добре вмієш ти проситись. Галя. О, ні не з користі це я, І розумію в чім вина, Аж сором очі виїдає. Баба. Нас ріпка ондечки чекає, Для чого ці слова, вперед, Ми зборемо її тепер. /Дійові особи виконують пісню/ Пісня. Якщо з другом працювати Веселіш і легше, І як ріпку разом рвать Зусиль треба менше. Що нам спека, що сніги І далекії шляхи, Коли поруч друзі є мої.
СВЯТО ПОКРОВИ ПРЕСВЯТОЇ
1 дитина: Гостей дорогих ми вітаємо щиро. Стрічаємо хлібом з любов'ю і миром. 2 дитина: Хліб ясниться в хаті, сяють очі щирі. Щоб жилось у щасті, щоб жилось у мирі! 3 дитина: Сьогодні ми святкуємо одне з найбільших народних свят – свято 4 дитина: 5 дитина: 6 дитина: 7 дитина: 8 дитина: В запорозьких козаків було 265 островів. Найбільший з них називався Січ. Там козаки жили постійно; вчилися військової справи, готувалися до воєнних походів. 9 дитина: Січчю командував кошовий, його всі називали батьком. До військової старшини належали ще військовий суддя і писар. 10 дитина: 11 дитина: Пісня: 1) Ми - маленькі козачата, Станем справжніми людьми. Ми кохаєм рідну пісню, Україну любим ми! Приспів: Україна - наша мати, І про неї вільний спів. Ми - веселі козачата, Ми - нащадки козаків! 2) Ми шануєм рідне слово, В ньому вірність і краса. Ми маленькі козачата, Наша пісня не згаса! Приспів: Україна - наша мати, І про неї вільний спів. Ми - веселі козачата, Ми - нащадки козаків! Ми - веселі козачата, Ми - нащадки... Ми - нащадки козаків! 12 дитина: Що говорить вам “козак” – 13 дитина: Козаки – це вільні люди. 14 дитина: Козак – чесна, смілива людина. 15 дитина: Козак усім народам друг. 16 дитина: Яка чудова осені пора! У золото вдягнулися діброви... Промінням Віри, Мудрості, Добра Ти сяєш, Богородице Покрово, Людським серцям, даруючи тепло. Це під твоїм священним омофором Боролись ми, перемагали зло, Долали біль і невимовне горе! З молитвою палкою на вустах Рушали запорожці у походи. Твій лик слов'янський сяяв в небесах І прокладав дорогу до свободи. 17 дитина: 18 дитина: Пісня: 1) Гарні дні, ласкаве диво, Осінь тепла, золота! Кольорове і красиве Листя тихо обліта. Приспів: Осінь, осінь, осінь - Ти ласкава казка І в осінню днину Годі сумувать. Осінь, осінь, осінь - Ти остання ласка. "Здрастуй, диво-осінь!"- Буду я співать. 2) Сонечко ще гріє добре І гуляють дітлахи. Та летіти ген за обрій Вже збираються птахи. Приспів 3) Птах летить В краї далекі, Осінь каже: "В добру путь! До побачення, лелеко, Повернутись не забудь!" Приспів 19 дитина: 20 дитина: 21 дитина: 22 дитина: 23 дитина: 24 дитина: 25 дитина: 26 дитина: 27 дитина: А в народі свято Покрова ще й розпочинало сезон сватань та весіль. 28 дитина: Дівчата щиро вірили в силу Покрови сприяти їхньому щастю. Із самого ранку йшли вони у церкву, ставили свічки святим та молилися. 29 дитина: Покрова - це божество, покровителька жіночої долі, славне осіннє свято. 30 дитина: От і добігло до кінця наше свято. Щиро дякуємо всім за увагу. 31 дитина: І, звичайно, сподіваємось на нові зустрічі з вами, любі гості.
|
