НТУ "ПАТРІОТ"

       Т.Г.ШЕВЧЕНКО НА КІРОВОГРАДЩИНІ. Від проекту, пошуку, досліджень до наукової роботи дивіться тут       

         РІД  ТАРАСА ШЕВЧЕНКА  НА  КІРОВОГРАДЩИНІ

                              (коментарі до відео презентації)

     1823  рік…Село  Моринці.  Старша  сестра  Тараса  Шевченка,  Катерина,  готується  пов’язати  дівочу  голову  хусткою,  а  долю – щасливим  та  плідним  сімейним  життям.  Малому  Тарасові  лише  9  років… Приїхали  рішуче  налаштовані  свати.  Пов’язали  заквітчаними  яскравими  рушниками…Щирі  поцілунки  на  дорогу…Забрали  Катерину  у  сусіднє  з  Керелівкою  село  Зелена Діброва…

     Жили  у  злагоді  та  мирі  Катерина  і  Антон  Красицькі. У  шлюбі,  пронизаному  коханням,  народилось  та  виросло  дванадцятеро  дітей,  четверо  з  яких  дали великі  родові  гілки.  Нині  відомо  імена  231  нащадка  Красицьких,  але  це  далеко  не  повний  склад  сімейного  дерева,  бо,  наприклад,  долі  дітей  та  внуків Федори,  Катерининої  доньки,  і  досі  до  кінця  не  досліджені.

     Антон  та  Катерина  Красицькі  померли  дуже  рано.  Їхньому  синові  Степанові  на  той  час  було  лише  шість  років.  Та   хлопчина  зумів  піднятися  на  ноги  самотужки.  Степан  теж  мав  сім’ю,  гілочки  якої  вкорінились  на  Кіровоградщині.  А  було  це  так…

     Наприкінці   90-х  років  XIX століття  із  Зеленої  Діброви  до  Знам’янки  приїздить  син  Степана  Красицького  Єгор,  який  планує  працювати  на  залізниці. З  часом  на  вулиці  Базарній  (за  радянських  часів Першо-травневій,  нині – Глібка)  він  спорудив  будинок,  у  якому  пізніше  побувало  чимало  діячів  української  культури.  Нині  про  ту  садибу  нагадує  лише  маленький  пеньок  від  прекрасної  плідної  груші,  що  росла  колись  біля  хати.  Разом  зі  Степаном  до Знам’янки  приїхав  і  його  брат  Яким,  донька  якого  Параска  теж  побудувалася  на  тій  же  вулиці.  Нині  Параска  покоїться  на  знам’янському  кладовищі,  а  її  нащадки – Козаченки  і  Вищепани – живуть  у  залізничному  містечку.

    Пройшов  час,  і  у  Знам’янку  після  війни  приїхала  Катерина  Красицька,  внучка  Тарасової  сестри  Катерини,  дочка  Максима Антоновича  Красицького.

   У  1961  році  до  100-річних  роковин  з  дня  смерті  Т. Шевченка  по  вулиці Жовтневій  був  зведений  будинок  спеціально  для  Катерини  Красицької  та  її  доньки  Антоніни.  У  цьому  ж  будиночку  було  обладнано  і  музейну  кімнату  Тараса  Шевченка,  а  її  керівником  стала  Антоніна  Вереміївна  Красицька,  правнучка  Кобзаря.  Мати  і  донька  старанно  збирали  матеріали,  присвячені  своєму  великому  родичу. 

   У  90-х  роках  XX ст.  музей  перемістився  на  1-й  поверх  будинку  по  вулиці  Глібка,  де  колись  була  садиба  Єгора  Степановича  Красицького. Нині  музей  зветься  «Кобзарева  світлиця».

     Та  повернімось  до  Єгора Степановича Красицького, двоюрідного  брата  Катерини  Максимівни  Красицької.  Він  мав  шестеро  дітей,  двоє  із  яких  жили у  Знам’янці – Володимир  і  Оліміада.  Саме  Оліміада  Єгорівна  Красицька  (по  чоловікові – Шкода)  була  бабусею  В’ячеслава  Євгеновича  Шкоди, колишнього  хранителя  фондів Знам’янського  краєзнавчого  музею. А  його  батько,  Євген  Петрович,  син  Олімпіади  Єгорівни, захоплювався  театром,  керував  самодіяльним  акторським  колективом,  до  репертуару  якого  входили  і  Шевченкові  драматичні  твори.  Любов  до  прекрасного, до  мистецтва,  до  культури  та  історії  свого  народу  передалися  й  синові  В’ячеславу, який  може  невтомно  годинами розповідати  історію  свого  великого  Шевченківського  роду.

    У  травні  2009  року  В’ячеслав  Євгенович  Шкода  відсвяткував  свій  80-річний  ювілей.  Він – автор  десятків  публікацій,  путівників, нарису  про  місто  Знам’янка,  ініціатор  понад  десяти  документальних  фільмів  краєзнавчого  спрямування , член  Товариства  української  мови  ім.  Т.Шевченка,  а потім  і  «Просвіти»  з  часу  їх  новітнього  відродженння.  Він  також  член  Асоціації  дослідників  Голодомору  в  Україні,  історичного  клубу  «Холодний  яр»,  лауреат обласної  краєзнавчої  премії  імені  Володимира  Ястребова.

     А його  внучка  Анастасія – юна  художниця.  У  Кіровоградському  обласному  художньому  музеї  вже  відбулися  дві  виставки  її  робіт.

     У  «Кобзаревій  світлиці»  є  багато  унікальних  матеріалів.  Надзвичайно  цікаве  дерево  роду  Красицьких,  серед  нащадків  якого  чимало  цікавих  особистостей.  Найвідоміший, мабуть, художник  Фотій  Красицький,  рідний  брат  Єгора  Степановича,  представник  школи  Мурашка,  який  свого  часу  закінчив,  як  і  його  славетний  дід,  Петербурзьку  академію  мистецтв.

     Як  стало  відомо  з  публікації  краєзнавця  В.Білошапки  у «Народному слові» за  28.01.2003  рік,  у  цьому  ж  році  Знам’янку  відвідав американ-ський  науковець,  історик,  професор Пенсільванського  університету  Михайло  Берноскі.  Привело  його у  наше  містечко  залізничників  захоплення творчістю  Шевченка.  Він  зустрічався  і  з  поетовим  нащадком  В.Шкодою.  Михайло  Берноскі  мав  задум  написати  англомовну  п’єсу  про  Кобзаря.  Він  вважає,  що  Україна «маючи  таку  постать,  як  Тарас  Шевченко,  гідна уваги  і  поваги  у  світі».

    Життя  триває:  розростаються  гілочки  Тарасового  роду,  а  нащадки  свято  бережуть  пам’ять  про  свого  славного  предка – Тараса  Григоровича  Шевченка.